Критичний погляд на урядову програму розвитку аграрного сектору України

26 Жовтня 2016

Артем Вдовиченко,
експерт з питань оподаткування ГО “Інститут податкових реформ”,
кандидат економічних наук

Немає сумнівів в тому, що з огляду на історичний контекст, природно кліматичні умови та експортний потенціал сільське господарство в Україні є одним з визначальних секторів економіки. Тим більш актуальною є дискусія щодо участі держави в розвитку даного сектору. На сьогодні жваво обговорюється питання податкової підтримки сільського господарства, оскільки саме через податкові інструменти (спрощена система оподаткування та спеціальний режим сплати ПДВ) уряд України останні десятиліття підтримував аграріїв і сьогодні піднято питання про скасування значного обсягу таких пільг. Поряд з дискусією навколо пільгового оподаткування сільського господарства Міністерство аграрної політики та продовольства України опублікувало Державну цільову програму розвитку аграрного сектору економіки на період до 2020 року. Як випливає з логіки розвитку державної політики у сільськогосподарській сфері, дана програма покликана впорядкувати і надати фінансову оцінку тим важелям підтримки аграріїв, що мають прийти на зміну податковим пільгам. В основному, принципи, що закладено в зазначену програму відповідають рекомендаціям ОЕСР та СОТ щодо підтримки вітчизняної економіки, тобто спрямовані не на виробників конкретної продукції, а на поліпшення інфраструктури, інституційних основ економіки та підвищення загальної економічної активності.

Так, безумовним позитивом є те, що визнається необхідність підтримки перш за все малого та середнього товаровиробника, який не має доступу до ринків збуту продукції і часто змушений реалізовувати продукцію по заниженим цінам. Іншим позитивним моментом є пріоритетність нарощення обсягів виробництва продукції тваринництва шляхом часткового відшкодування вартості будівництва та реконструкції тваринницьких і птахівничих (з вирощування індиків та водоплавної птиці) ферм, доїльних залів. Тобто підтримка має спрямовуватись на розвиток інфраструктури, в той же час підтримка має надаватись виробникам тієї продукції тваринництва, що є дефіцитом для українського ринку. При цьому, виробництво курятини в даній програмі не включено до пріоритетних видів діяльності, що цілком логічно, враховуючи стрімкий розвиток даного виробництва останніх років.

Іншою позитивною стороною програми є націленість на розвиток соціальної сфери та інфраструктури села. В цьому контексті цілком логічними є заходи із спрощення звітності та системи оподаткування для сімейних фермерських господарств на період їх становлення, створення та розвиток локальних аграрних ринків для зменшення цінового розриву на агропродукцію на зовнішніх та внутрішніх ринках, а також підвищення конкуренції.

Якщо в окреме питання виділити питання оподаткування сільського господарства, то тут варто зазначити, що програма передбачає по-перше, поступовий перехід від податкових пільг, до підтримки за рахунок бюджетних видатків, що робить фіскальну підтримку більш контрольованою але навряд чи більш ефективною, по-друге, обсяги фіскальної підтримки різко скорочуються. Так, запропоновано запровадження механізму спрямування сум податку на додану вартість, що повинні сплачуватись до бюджету переробними підприємствами усіх форм власності за реалізовані ними молоко, молочну сировину та молочні продукти, м’ясо та м’ясопродукти, іншу продукцію переробки тварин, закуплених у живій вазі, до спеціального фонду державного бюджету для фінансування програм підтримки розвитку галузі тваринництва, що не викликає нарікань. Подібний механізм має довгу історію функціонування в Україні з різними варіаціями, однак проблемним моментом тут є акумуляція фінансових ресурсів на спеціальних рахунках бюджету для подальшого перерозподілу за невідомими принципами. Чи буде такий перерозподіл ефективним і не корупційним викликає питання. Більш доцільним було б залишати зазначені кошти на рахунках переробних підприємств на кшталт того, як донедавна діяв спеціальний режим оподаткування ПДВ.

Збереження дії фіксованого сільськогосподарського податку для сільськогосподарських підприємств також є логічним кроком і не потребує особливих коментарів. Водночас, в програмі зазначено про поступовий перехід до загальної системи оподаткування сільськогосподарських підприємств, які спеціалізуються на виробництві продукції рослинництва на закритому ґрунті та її переробці, а також продукції птахівництва та свинарства. Чим так завинили перед Міністерством аграрної політики та продовольства України зазначені виробники і як це узгоджується з попередньою тезою про збереження спрощеного режиму оподаткування складно сказати. Наступне положення програми щодо оподаткування сільського господарства вносить ще більше непорозуміння, оскільки декларує перехід до загальної системи оподаткування сільськогосподарських підприємств, які спеціалізуються на виробництві продукції тваринництва, крім птахівництва та свинарства, за нульовою ставкою податку на прибуток, за умови спрямування прибутку на розвиток виробництва та капітальні інвестиції. Іншими словами, програма міністерства передбачає переведення на загальну систему оподаткування виробників продукції рослинництва на закритому ґрунті, птахівництва та свинарства. Решта тваринників мають перебувати на загальній системі оподаткування, але не сплачувати податку на прибуток за умови тезаврації цього самого прибутку. Така схема оподаткування викликає ряд питань. По-перше, не зрозуміло як трактувати птахівництво, чи мається на увазі виробництво курятини, чи вся продукція птахівництва, адже перед цим розробники програми декларують необхідність підтримки вирощування індиків та водоплавної птиці. По-друге, прибуток є досить аморфною категорією і при бажанні (ну і за відсутності адміністративного тиску з боку податкових органів) підприємство може легально мінімізувати суми податку на прибуток. Тому вагомість такої пільги для сільськогосподарських товаровиробників є сумнівною. З іншої сторони, переведення на загальну систему оподаткування ускладнить ведення звітності і призведе до непрямих витрат аграріїв. Тому в даному випадку більш доцільно вести мову про переведення на загальну систему оподаткування не виробників окремих видів агропродукції, а великих сільськогосподарських товаровиробників. В той же час малим та середнім господарствам варто дозволити перебувати на спрощеній системі оподаткування.

Ще одним неоднозначним моментом є те, що автори не можуть чітко сформулювати – їм треба більше фінансування чи менше. З одного боку «забезпечення стабільності та прогнозованості системи державної підтримки аграрного сектору шляхом запровадження середньострокового бюджетного планування у розмірі не менше 1 відсотка від вартості обсягу виробництва валової продукції сільського господарства», а це 55 млрд. в координатах 2015-го року і це сума, що приблизно дорівнює податковими пільгами у формі спрощенки та спецрежиму. З іншої сторони, «кошторисом» виконання програми передбачено 47 млрд. грн. на 5 років, що є порівняно малою сумою.

Досить наївними є прогнози щодо впливу запропонованих заходів на розвиток агросектору, які в результаті не можна буде ні перевірити, ні оцінити. Наприклад, зростання обсягів виробництва валової продукції сільського господарства у 2020 році на 12 % порівняно із 2015 роком (2016 – 238 млрд. , 2020 – 267 млрд.). З врахуванням інфляції такий показник за 5 років може зрости і на 80%, а якщо світові ціни на агропродукцію обваляться, то це ще більше ускладнить аналіз доцільності запропонованих в програмі заходів.