Коментар до проекту податкового кодексу (Проект Закону №5368): Розділ I. Загальні положення
23 Листопада 2016
Коментар до Проекту Закону №5368 від 07.11.2016
1. Законопроектом пропонується встановлення належного розмежування функцій контролюючих органів та Міністерства фінансів України
Як відомо, наразі згідно з п. 41.1 ст. 41 ПК до контролюючих органів включено ‟центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування єдиної державної податкової, державної митної політики в частині адміністрування податків і зборів, митних платежів та реалізує державну податкову, державну митну політику, забезпечує формування та реалізацію державної політики з адміністрування єдиного внеску, забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями при застосуванні податкового та митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску (далі – центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику), його територіальні органи”.
Таке формулювання виглядає доволі неоднозначним, зважаючи на існуюче розмежування функцій між Міністерством фінансів України і ДФС України.
Згідно п. 1 Положення про Міністерство фінансів України воно ‟забезпечує формування та реалізацію єдиної державної податкової, митної політики, державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску” [1].
В свою чергу, згідно з п. 1 Положення про Державну фіскальну службу України вона ‟реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування … державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску” [2].
Зважаючи на необхідність забезпечення чіткого розмежування функцій органів виконавчої влади у сфері оподаткування з метою забезпечення належної ефективності їх діяльності розробниками законопроекту передбачено зміни, якими передбачається узгоджене використання в рамках ПКУ двох понять: 1) контролюючі органи – це центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику (ДФС України), його територіальні органи; 2) центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику (Міністерство фінансів України). Крім того, чітко визначаються функції останнього в частині забезпечення формування та реалізації податкової та митної політики в запропонованій ст. 192 ПКУ. У цьому контексті варто відмітити передачу до Міністерства фінансів України функцій адміністрування баз даних, які використовують у роботі контролюючі органи. Такий крок покликаний запобігати зловживанням подібними інструментами зі сторони контролюючих органів.
Окремо варто відмітити пропоновану розробниками ст. 193 ПКУ, яка визначає функції державних податкових інспекцій у районах, містах (крім м. Києва), районах у містах та об’єднаних податкових інспекцій головних управлінь ДФС в областях та м. Києві, але зводить такі функції виключно до сервісних. Імовірними причинами таких змін є прагнення підвищення якості контрольно-перевірочної діяльності контролюючими органами та зменшення корупційних ризиків.
Такі зміни сприятимуть чіткості податкового законодавства в частині визначення функцій органів виконавчої влади у сфері оподаткування, що є необхідною передумовою ефективного виконання покладених на них функцій.
2. Вдосконалення механізму контролю за трансфертним ціноутворенням
З метою забезпечення ефективності функції контролю за трансфертним ціноутворенням в рамках законопроекту запропоновано ряд нововведень, які мають сприяти оптимізації зусиль контролюючих органів та забезпечення належного балансу між приватним і публічним інтересом.
По-перше, передбачається віднесення до контрольованих операцій тих операцій, що здійснюються з нерезидентами, які не сплачують податок на прибуток (корпоративний податок), або які звільнені від сплати такого податку. Такий крок покликаний запобігти можливостям уникнення від оподаткування через заниження чи завищення цін з відповідними нерезидентами, що, в свою чергу, ускладнюватиме практику виведення продуктивного капіталу з використанням сприятливих податкових режимів інших юрисдикцій. Існуюче податкове законодавство не містить вказівок про включення подібних випадків до поняття ‟контрольовані операції” згідно з п. 39.2.1.1 ст. 39 ПКУ;
По-друге, розширено критерії для включення до переліку держав (територій) в цілях пп. «в» пп. 39.2.1.1 ст. 39 ПКУ шляхом включення тих з них ‟компетентні органи яких не забезпечують своєчасний та повний обмін податковою та фінансовою інформацією на запити центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику”. Зрозуміло, що між договірним зобов’язанням щодо обміну інформацією за запитом і практикою його дотримання зберігаються значні можливості для обмеження ефективності такого обміну з формальних підстав. Саме тому додавання нового критерію є виправданим у контексті сучасних тенденцій інтенсифікації обміну інформацією в цілях оподаткування та важливості подібних механізмів у контексті забезпечення ефективності податкового контролю.
По-третє, змінено кількісні показники для віднесення операцій до контрольованих, зокрема, річний дохід платника податків від будь-якої діяльності, визначений за правилами бухгалтерського обліку, збільшується з 50 до 150 млн. грн. за податковий (звітний) рік, а обсяг господарських операцій платника податків з одним контрагентом, визначений за правилами бухгалтерського обліку, збільшується з 5 до 10 млн. грн. за податковий (звітний) рік. Вочевидь, розробниками відповідних змін керувало прагнення зниження адміністративного навантаження на тих платників податків, ризик зловживання трансфертним ціноутворенням у яких є недостатньо високим.
3. Уточнення визначення поняття ‟великий платник податків”
Законопроектом пропонується зміна не лише кількісних показників для віднесення до великих платників податків, але і зміна окремих критеріїв як таких (зміни до п. 14.1.24 ст. 14 ПКУ). Так, у першому випадку пропонується підвищення порогового значення з 12 до 20 млн загальної суми платежів, сплачених до державного бюджету України за 12 місяців. У другому випадку пропонується замість критерію обсягу доходу з пороговим значенням 500 млн грн використовувати критерій загального обсягу операцій з постачання товарів/послуг з пороговим значенням 1 млрд грн. Окремо пропонується закріпити і норму про те, що великим платником податків може вважатися і постійне представництво нерезидента на території України. Очевидно, що в даному випадку як зміна самих критеріїв, так і їх порогових значень покликана запобігти покладенню навантаження, пов’язаного з виконанням вимог податкового обов’язку великими платниками податків, на осіб, для яких таке навантаження буде надмірним та/або недоцільним, зважаючи на обмеженість ресурсів контролюючих органів.
