deregu-404x227

Інсинуації навколо податкового едвайзера: чому приватні інтереси можуть зашкодити всім учасникам податкових відносин? Частина ІІ.

26 Жовтень 2016

Олександра Смірнова, експерт ІПР,
доцент Науково-дослідного інституту фіскальної політики

Ідея та ключові аспекти Законопроекту «Щодо лібералізації системи адміністрування податків та спрощення умов ведення бізнесу (податкова дерегуляція)», розробленого експертами Інституту податкових реформ, вже декілька місяців тому були винесені для обговорення у широких суспільних колах: тобто серед представників експертного середовища та органів державної влади, науковців та пересічних платників податків.

Сам проект Закону був презентований на Комунікаційній платформі ІПР «Податкова дерегуляція та спрощення умов ведення бізнесу» 06.10.2016 року. Відповідно було отримано перші відгуки: їх кількість та полярність переконливо свідчить про інтерес до даної ідеї, що ми оцінюємо позитивно.

Однак висловлюється і ряд заперечень. На нашу думку, певні побоювання у деяких представників бізнес-середовища є наслідком того, що цілісна картина концепції Законопроекту ними ще не усвідомлена. Припускаємо, що неточне розуміння важливих аспектів Законопроекту заважає об’єктивному сприйняттю запропонованої ІПР новації в цілому. Тому, продовжуючи роз’яснювальну роботу стосовно норм проекту Закону «Щодо лібералізації системи адміністрування податків та спрощення умов ведення бізнесу (податкова дерегуляція)», вважаємо за необхідне більш детально охарактеризувати найбільш критиковані нюанси даної ідеї. Це дозволить зняти ряд питань до Законопроекту як такі, що втратили актуальність, та спростує сформовані міфи.

  1. Передбачене нормами Законопроекту право податкового едвайзера вимагати під час проведення перевірок від платників податків, що перевіряються, проведення інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, зняття залишків тощо оцінюється як втручання в діяльність платників, що суперечить Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положенню про інвентаризацію активів та зобов’язань (Наказ МФУ 02.09.14 № 879). Стверджується, що підприємства самостійно вирішують терміни проведення інвентаризації, крім певного переліку виключень, до якого проведення перевірки не входить.

Нагадаємо, що податковий едвайзер – це фізична особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність з адміністрування податків, зборів, платежів та іншу діяльність у сфері справляння податків в межах делегованих державою повноважень.

Тобто податковий едвайзер виконує делеговані (відповідно до закріпленого переліку) функції, що є аналогічними функціям, які виконують посадові особи Державної фіскальної служби України, але на умовах ринкових відносин.

Питання процедури проведення перевірок податковим едвайзером не є договірними відносинами, а тому вони не є предметом регулювання цивільним законодавством України. Підставою для проведення перевірки платника податків податковим едвайзером, дійсно, є цивільно-правовий договір, проте сама процедура проведення перевірки регулюється податковим законодавством. Вочевидь, є підстави вести мову про помилкове ототожнення податкових перевірок з аудиторськими перевірками, які дійсно носять диспозитивний характер. Проведення податкових перевірок податковим едвайзером – це делеговане державою повноваження, що носить імперативний характер.

Відповідно до пп. 20.1.9 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України (далі – ПКУ) контролюючі органи мають право вимагати від платників податків, що перевіряються в ході перевірок, проведення інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, у тому числі зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки.

У разі відмови платника податків (його посадових осіб або осіб, які здійснюють готівкові розрахунки та/або провадять діяльність, що підлягає ліцензуванню, патентуванню та/або сертифікації) від проведення такої інвентаризації або ненадання для перевірки документів, їх копій (за умови наявності таких документів) застосовуються відповідні заходи.

Відповідно до пункту 7 Положення про інвентаризацію активів та зобов’язань, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.09.2014 № 879, інвентаризація на вимогу контролюючого органу, який відповідно до закону має право вимагати її проведення, проводиться на підставі належним чином оформленого документа. Інвентаризація у цих випадках має розпочатись у термін та в обсязі, зазначених у такому документі, але не раніше дня його отримання платником податків.

Що стосується оформлення вимоги про здійснення інвентаризації платником податків під час проведення виїзної документальної перевірки, то ПКУ та нормативно-правовими актами, прийнятими з метою його реалізації, не передбачено вимог до оформлення та змісту такого документа. Таким чином, вимога про проведення інвентаризації оформлюється окремим документом у довільній формі із зазначенням обсягів та строків проведення інвентаризації з дотриманням типової інструкції з діловодства та надсилається (вручається) платнику податків у порядку статті 42 ПКУ.

Тотожність процедур проведення дій з адміністрування податків посадовими особами Державної фіскальної служби України та податковими едвайзерами є визначальною умовою для забезпечення юридичної рівності документів і рішень, оформлених представниками ДФС та податковими едвайзерами.

Тому право податкового едвайзера під час проведення перевірок вимагати проведення інвентаризації від платників податків, що перевіряються, є таким, що не суперечить чинному законодавству України. Звісно, якщо політично-праве рішення щодо державно-публічного партнерства у сфері адміністрування податків буде ухвалено, що є ключовим аспектом. Наступним кроком є визначення повноважень, необхідних для виконання даної функції держави приватними особами. Авторське бачення ключових повноважень податкового едвайзера викладено у Законопроекті, але їх перелік та черговість надання є предметом дискусії.

  1. Ставиться під сумнів право податкового едвайзера отримувати безоплатно від платників податків, а також від установ Національного банку України, банків та інших фінансових установ довідки у порядку, встановленому Законом України «Про банки і банківську діяльність» та Податковим Кодексом України, довідки та/або копії документів про наявність банківських рахунків. Стверджується, що дане право суперечить ст. 60 – 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність», п. 11 ст. 234 (банківська таємниця та порядок її розкриття) та ст. 287-290 Цивільно-процесуального кодексу України.

Відповідь на даний міф за своєю суттю є аналогічною наданому нами вище роз’ясненню стосовно права податкового едвайзера вимагати під час проведення перевірок від платників податків, що перевіряються, проведення інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів тощо.

Право контролюючих органів отримувати безоплатно від платників податків, а також від установ Національного банку України, банків та інших фінансових установ довідки у порядку, встановленому Законом України «Про банки і банківську діяльність» та Податковим Кодексом України, довідки та/або копії документів про наявність банківських рахунків передбачено нормами пп. 20.1.5 п. 20.1 ст. 20 ПКУ.

Делегування податковому едвайзеру певних державних функцій з адміністрування податків, зборів, платежів передбачає наділення його відповідними правами для їх ефективної реалізації

Вкотре відзначимо, що саме тотожність професійних вимог до посадових осіб Державної фіскальної служби України та податкових едвайзерів, а також тотожність процедур проведення дій з адміністрування податків забезпечує юридичну рівність документів і рішень, оформлених представниками ДФС та податковими едвайзерами.

Отже, право податкового едвайзера на отримання довідок та/або копій документів про наявність банківських рахунків відповідає межам правового поля, в якому діятимуть податкові едвайзери у випадку прийняття проекту Закону «Щодо лібералізації системи адміністрування податків та спрощення умов ведення бізнесу (податкова дерегуляція)».

  1. Критикується запропонована у Законопроекті норма щодо права податкового едвайзера на приймання податкової звітності, яка подається особисто платником податків або уповноваженою на це особою на паперових носіях або електронних носіях із наданням роздрукованих оригіналів документів податкової звітності на паперових носіях, як така, що є кроком у минуле.

Відповідно до п.49.3 ст.49 розділу ІІ Податкового кодексу України податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено ПКУ, в один із таких способів:

а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою;

б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення;

в) засобами електронного зв’язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

Платники податків, що належать до великих та середніх підприємств, подають податкові декларації в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством. Податкова звітність з ПДВ подається в електронній формі всіма платниками цього податку з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством (п. 49.4 ст. 49 ПКУ).

Отже, всі інші платники податків, крім зазначених вище, мають право на подачу податкової звітності особисто платником податків або уповноваженою на це особою на паперових носіях.

Наприклад, суб’єкти господарювання, що належать до малих підприємств, у разі неотримання квитанції про прийняття звітності у електронній формі мають право повторно надати податкову звітність на паперових носіях (крім податкової звітності з ПДВ). Якщо платник податків подає оригінали документів податкової звітності на паперових носіях, то, за бажанням, може надати копії таких документів в електронному вигляді на електронних носіях (магнітних дисках, флеш-картах, компакт-дисках).

Право платника на подачу податкової звітності особисто або через уповноважену на це особу на електронних носіях із наданням роздрукованих оригіналів документів податкової звітності на паперових носіях підтверджується у «Методичних рекомендаціях щодо приймання та комп’ютерної обробки податкової звітності платників податків в органах ДПС України», що затверджені Наказом ДПС України від 14.06.2012 р. за № 516[1]. Документ є чинним, а його норми не суперечать нормам Податкового кодексу України. Отже, надання податковому едвайзеру права на прийняття звітності у зазначеному форматі відповідає чинному законодавству України.

Нагадаємо, що звернення платника податків до податкового едвайзера з метою отримання послуг є виключно добровільним рішенням такого платника. А згідно зі ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. У разі масового оволодіння сервісами електронного кабінету представниками мікро та малого бізнесу, критик послуга едвайзера просто не буде користуватися попитом. Однак штучно звужувати у Законопроекті права платників податків, позбавляючи їх передбаченої податковим законодавством можливості подання податкової звітності на паперових носіях або електронних носіях із наданням роздрукованих оригіналів документів податкової звітності на паперових носіях, є не кроком у майбутнє, а порушенням прав таких платників.

У випадку безпідставної відмови податкового едвайзера від прийняття податкової звітності платник податків має право оскаржити таке рішення податкового уповноваженого за правилами судового оскарження рішень, прийнятих Центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, його територіальними органами (ст. 76 Законопроекту).

  1. Заперечується обов’язок податкового едвайзера надавати органам державної влади та органам місцевого самоврядування на їх письмовий запит відкриту податкову інформацію в порядку, встановленому законом, з аргументацією, що такий закон відсутній, а платник є власником інформації про себе, несе відповідальність за її достовірність і т.д.

Делегування податковому едвайзеру певних державних функцій з адміністрування податків, зборів, платежів передбачає наділення його як відповідними правами для їх ефективної реалізації, так і обов’язками.

Обов’язок контролюючих органів надавати органам державної влади та органам місцевого самоврядування на їх письмовий запит відкриту податкову інформацію в порядку, встановленому законом, закріплений у пп. 21.1.7 п. 21.1 ст. 21 ПКУ.

На нашу думку, поява даного міфу спричинена некоректним розумінням порядку доступу до інформації, а тому є потреба у роз’ясненні теоретичних основ.

При організації роботи з питань надання інформації контролюючі органи керуються Податковим кодексом України та Законом України «Про інформацію» (далі – Закон).

Статтею 20 Закону визначено, що за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.

До публічної інформації з обмеженим доступом належить конфіденційна інформація, таємна та службова інформація.

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 09.08.1993 р. № 611 «Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці», не можуть бути віднесені до комерційної таємниці: установчі документи, документи, що дозволяють займатися підприємницькою чи господарською діяльністю чи окремими її видами; відомості про участь посадових осіб підприємства в кооперативах, малих підприємствах, спілках та інших організаціях, які займаються підприємницькою діяльністю; відомості, що відповідно до чинного законодавства підлягають оголошенню тощо.

Відповідно до п. 17.1.9 ст. 17 ПКУ платник податків має право на нерозголошення контролюючим органом відомостей про такого платника без його письмової згоди та відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, державну, комерційну чи банківську таємницю.

Також п.п. 21.1.6 п. 21.1 ст. 21 ПКУ встановлено, що посадові особи контролюючих органів зобов’язані не допускати розголошення інформації з обмеженим доступом, що одержується, використовується, зберігається під час реалізації функцій, покладених на контролюючі органи.

Згідно зі ст. 11 Закону та ст. 14 Закону України «Про захист персональних даних» не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди.

Пунктом 63.12 ст. 63 ПКУ встановлено, що інформація, яка збирається, використовується та формується органами доходів і зборів у зв’язку з обліком платників податків, вноситься до інформаційних баз даних і використовується з урахуванням обмежень, передбачених для податкової інформації з обмеженим доступом.

Також частиною третьою ст. 10 Закону передбачено, що розпорядники інформації, які володіють інформацією про особу, зобов’язані, зокрема, вжити заходи щодо унеможливлення несанкціонованого доступу до неї інших осіб.

Враховуючи, що нормами Законопроекту «Щодо лібералізації системи адміністрування податків та спрощення умов ведення бізнесу (податкова дерегуляція)» податкового едвайзера включено до складу контролюючих органів, на нього поширюються вимоги щодо організації роботи з питань надання податкової інформації.

Відповідно до ст. 16 Закону податкова інформація – сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб’єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності і необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Таким чином, відкрита податкова інформація – це уся агрегована за певною ознакою або знеособлена інформація, перетворена таким чином, що не дає змоги ідентифікувати особу.

Тому обов’язок податкового едвайзера надавати органам державної влади та органам місцевого самоврядування на їх письмовий запит відкриту податкову інформацію в порядку, встановленому законом, жодним чином не порушує права конкретного платника податків.

  1. Критикується норма, відповідно до якої у випадку встановлення фактів ухилення платником податків від оподаткування у значних, великих або особливо великих розмірах податковий едвайзер повинен відмовити такому платнику у наданні послуг з адміністрування податків та повідомити про факт ухилення ДФС України.

Появу даного міфу ми можемо спробувати пояснити з позиції наявності у його автора прогалин у знаннях податкового законодавства з огляду на наступне.

Обов’язок податкового едвайзера відмовити у наданні послуг з адміністрування податків, зборів, платежів у випадку встановлення фактів ухилення платником податків від оподаткування у значних, великих або особливо великих розмірах закріплено у ст. 9 Законопроекту «Щодо лібералізації системи адміністрування податків та спрощення умов ведення бізнесу (податкова дерегуляція)».

Нагадаємо, що відповідальність за ухилення від сплати податків передбачена нормами ст. 212 Кримінального кодексу України (далі – КК України) в залежності від розмірів ухилення, а саме: у значному – ч. 1 ст. 212; у великому – ч. 2 ст. 212; в особливо великому – ч. 3 ст. 212.

Ці розміри деталізовано у Примітці до ст. 212 КК України із прив’язкою до неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (далі – нмдг). Зокрема: 1000 і більше нмдг – значний розмір; 3000 і більше нмдг – великий розмір; 5000 і більше нмдг – особливо великий розмір.

При цьому п. 5 Підрозділу 1 Розділу ХХ «Перехідні положення» ПКУ визначено, що в частині кваліфікації кримінальних правопорушень сума неоподатковуваного мінімуму доходів громадян встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної у пп. 169.1.1 п. 169.1 ст. 169 розділу IV ПКУ для відповідного року (50 % розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), встановленому законом на 1 січня звітного податкового року).

Наприклад, у 2016 році розмір нмдг для цілей кваліфікації злочинів за ст. 212 КК України складає 689 грн (50 % * 1378 грн (сума прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2016 року відповідно до Закону України «Про державний бюджет на 2016 рік»).

У вартісному вигляді ухилення від сплати податків у значних, великих або особливо великих розмірах у 2016 році представляє наступні величини (табл. 1).

Таблиця 1

Кваліфікація кримінального правопорушення ухилення від оподаткування Вартісний вираз
Кваліфікація за ч. 1 ст. 212 689 000 грн і більше

(1000 * 689 грн)

Кваліфікація за ч. 2 ст. 212 2 067 000 грн і більше

(3000 * 689 грн)

Кваліфікація за ч. 3 ст. 212 3 445 000 грн і більше

(5000 * 689 грн)

 

Отже, суми ухилення від оподаткування, що тягнуть за собою кримінальну відповідальність платника, є значними. Відповідно до норм законопроекту послугами податкового едвайзера дозволено користуватися платникам податків, що належать до незначного ступеня ризику, визначеного відповідно до правил, встановлених Податковим кодексом України. Очевидно, що платники податків, що свідомо ухиляються від оподаткування у наведених вище масштабах, жодним чином не підпадають під дану категорію платників. Тому відмова податкового едвайзера у наданні їм послуг є цілком правомірною.

Нагадаємо, що відповідно до ст. 3 Законопроекту «Щодо лібералізації системи адміністрування податків та спрощення умов ведення бізнесу (податкова дерегуляція)» основними завданнями податкового едвайзера є:

  1. захист та охорона прав і законних інтересів держави, фізичних та юридичних осіб під час виконання платниками податків податкового обов’язку;
  2. запобігання порушенню платниками податків податкового законодавства;
  3. підвищення ефективності адміністрування податків, зборів, платежів.

Переконані, що ця проаналізована нами норма повинна бути не предметом для критики, а навпаки такою, що мали б вітати сумлінні платники податків.

  1. Висловлюються прогнози щодо загострення взаємовідносин фіскальної служби та платників через суб’єктивізм податкового едвайзера. Мова йде про обов’язок останнього у разі встановлення фактів взаємовідносин платника податку із суб’єктами господарювання, які мають (можуть мати) ознаки фіктивності, здійснення документального оформлення нереальної (безтоварної) господарської операції, встановлення обставин, що вказують на наявність ознак складу злочинів, безпосередньо пов’язаних із несплатою податків, єдиного внеску, звернутися до ДФС та/або його територіальних органів для ініціювання та проведення таким органом відповідних заходів, визначених законом.

Нагадаємо, що уявлення про аналогічність механізму взаємодії між органами ДФС – платниками податків та податковими едвайзерами – платниками податків є помилковим. Взаємодія платника податків з органами ДФС є його обов’язком, який не залежить від волі платника.

Натомість, звернення платника податків до податкового едвайзера з метою отримання послуг є добровільним рішенням такого платника. Це право, а не обов’язок. Це посилення сервісної складової адміністрування податків. Наголошуємо і на тому, що потенційні користувачі послугами едвайзера – це представники мікро, малого та у перспективі – середнього бізнесу.

В свою чергу податковий едвайзер, враховуючи рівень його особистої відповідальності та репутаційні ризики, є зацікавленим у наданні платнику податків своєчасних та якісних послуг у суворій відповідності із чинним законодавством.

Таким чином, у випадку прийняття Законопроекту платник отримає право вибору: звертатися йому до податківців, втрачаючи при цьому свій час на черги у сервісних центрах та/або на тривале очікування офіційної відповіді ДФС, чи до податкового едвайзера – отримати аналогічні послуги, що і в ДФС, але з більшим комфортом, більш оперативно, а в деяких випадках і більш професійно. Хоча і за додаткові кошти. Вести спілкування з державою, в загальному порядку, через органи ДФС, але безкоштовно, чи обрати незалежного фахівця, сплативши при цьому досить помірну суму в порівнянні з отриманою якістю. На кшталт того, як існують державні та приватні нотаріуси, державні заклади охорони здоров’я та комфортні приватні клініки, в яких працюють професіонали високого рівня.

При цьому побоювання щодо неможливості оскарження рішень податкового едвайзера у даній площині є безпідставними. Так, нормами ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій або бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок доведення правомірності свого рішення, дії або бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Таким чином, саме податковий едвайзер зобов’язаний доводити в суді правомірність свого рішення, а платнику податків необхідно лише звернутися з відповідним адміністративним позовом.

Судова практика у категоріях податкових спорів щодо доведення реальності здійснення платником податків господарської операції достатньо широка, оскільки на практиці однозначно довести як відсутність, так і наявність будь-якого факту, дії чи події є непростим завданням. Тому центральним аспектом у таких справах було і є належне формування доказової бази, приймаючи до уваги в т.ч. податкову та судову практику, що склалася з цих питань. Це мінімізує ризик проявів суб’єктивізму при здійсненні податковим едвайзером діяльності з адміністрування податків. Хоча будь-яка особа, що наділена владними повноваженнями держави, теоретично може бути звинувачена у необ’єктивному відношенні при виконанні своїх обов’язків, що є нісенітницю. Тому вважаємо припущення щодо упередженості податкового едвайзера некоректними та голослівними.

Одночасно рекомендуємо автору даного міфу більш детально ознайомитися із Методичними рекомендаціями щодо порядку взаємодії між підрозділами органів державної фіскальної служби при організації, проведенні та реалізації матеріалів перевірок платників податків, що затверджені Наказом ДФС України від 31.07.2014 року № 22. Це дозволятиме нівелювати побоювання щодо безумовного проведення додаткової повторної перевірки платника податків посадовими особами ДФС України на основі повідомлення їх податковим едвайзером про встановлені ним за результатами перевірки факти взаємовідносин платника податку із суб’єктами господарювання, які мають (можуть мати) ознаки фіктивності, здійснення документального оформлення нереальної (безтоварної) господарської операції, встановлення обставин, що вказують на наявність ознак складу злочинів, безпосередньо пов’язаних із несплатою податків, єдиного внеску.

  1. Наголошується, що податковий едвайзер не має права складати стосовно платників податків – фізичних осіб та посадових осіб платників податків – юридичних осіб проекти протоколів про адміністративні правопорушення та проекти постанов у справах про адміністративні правопорушення, оскільки це договірні відносини, а накладення штрафу – виключно функція контролюючих органів.

Рекомендуємо автору коментаря детальніше ознайомитися з теорією права, зокрема з питаннями цивільно-правових та адміністративно-правових відносин. А також уважніше читати текст Законопроекту «Щодо лібералізації системи адміністрування податків та спрощення умов ведення бізнесу (податкова дерегуляція)» із приділенням особливої уваги нормам статті 75 «Дії податкового едвайзера у випадку виявлення фактів вчинення платником податків адміністративних правопорушень».

Цілком погоджуємося, що накладати штраф – це виключно функція державних органів, а тому податковий едвайзер складає лише: проекти протоколів про адміністративні правопорушення та проекти постанов у справах про адміністративні правопорушення» та в триденний термін з моменту виявлення факту вчинення платником податків адміністративного правопорушення надсилає їх до територіального органу Центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за місцем податкової адреси платника податку.

Територіальний орган Центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за місцем податкової адреси платника податку після отримання від податкового едвайзера проекту протоколу про адміністративне правопорушення, проекту постанови про притягнення та матеріалів, які стали підставою для підготовки такого протоколу та постанови, вживає відносно платника податків передбачені законодавством України заходи щодо притягнення такого платника податків до адміністративної відповідальності в тому ж порядку, якщо б адміністративне правопорушення було виявлено самим територіальним органом Центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику за місцем податкової адреси платника податку під час вжиття ним заходів податкового контролю.

  1. 8. Висловлюються претензії, що податковий едвайзер не обтяжений обов’язком захисту конфіденційної інформації, що стала йому відома під час здійснення ним діяльності з адміністрування податків, зорів, платежів.

Цей міф абсолютно не відповідає дійсності, а тому причини його появи залишаються нам невідомими. Так, відповідно до ст. 9 Законопроекту «Щодо лібералізації системи адміністрування податків та спрощення умов ведення бізнесу (податкова дерегуляція)» обов’язками податкового едвайзера є:

  1. дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Законом, Податковим Кодексом України та іншими законами України, іншими нормативними актами;
  2. забезпечувати сумлінне виконання покладених на нього функцій відповідно до його повноважень;
  3. не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій;

  1. не допускати розголошення інформації з обмеженим доступом, що одержується, використовується, зберігається під час здійснення діяльності з адміністрування податків, зборів, платежів;

  1. вести діловодство та архів відповідно до встановлених правил, не допускати пошкодження чи знищення документів, що належать до податкової інформації;

  1. виконувати інші обов’язки, передбачені законом.
  2. Ставиться під сумнів норма Законопроекту, що особи, винні в розголошені відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, державну, комерційну чи банківську таємницю, інформацію з обмеженим доступом, несуть відповідальність у порядку, встановленому законом, через те, що «немає такого закону».

Такий закон називається Кримінальний кодекс України. Зокрема, відповідальність передбачено ст. 231 «Незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю»,  ст. 232 «Розголошення комерційної або банківської таємниці», ст. 328 «Розголошення державної таємниці».

  1. Заперечується право податкового едвайзера на залучення третіх осіб для адміністрування податків як таке, що відсутнє у тексті Законопроекту «Щодо лібералізації системи адміністрування податків та спрощення умов ведення бізнесу (податкова дерегуляція)».

Дійсно, нормами Законопроекту не передбачено право податкового едвайзера залучати третіх осіб для адміністрування податків. Відповідно до п. 14 ст. 8 «Права податкового едвайзера» податковий едвайзер в межах наданих повноважень має право залучати у разі потреби фахівців, експертів та перекладачів. Тобто не «третіх осіб для адміністрування податків», а технічних працівників, експертів, фахівців, інших податкових едвайзерів тощо з допоміжною метою. Аналогічне право надано посадовим особам ДФС України відповідно до пп. 20.1.17 п. 20.1 ст. 20 ПКУ. В частині делегованих повноважень з адміністрування податків, зборів, платежів податковий едвайзер має тотожні із представниками ДФС України як обов’язки, так і права.

Наголошуємо, що обов’язок не розголошувати відомості, що становлять конфіденційну інформацію, державну, комерційну чи банківську таємницю, інформацію з обмеженим доступом також поширюється на осіб, залучених податковим едвайзером під час здійснення ним діяльності з адміністрування податків, та на інших осіб, яким стали відомі ці відомості.

  1. Негативно оцінюється норма Законопроекту, що не є порушенням вимоги про нерозголошення відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, подання податковим едвайзером інформації Центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення. Стверджується, що це є тільки корупційною складовою, а й додатковим засобом тиску та боротьби з конкурентами.

Нагадаємо, що запропонованим проектом Закону у податковий процес впроваджується новий суб’єкт відносин, податковий едвайзер – приватна особа, наділена владними повноваженнями держави, яка, хоча і є підконтрольною та підзвітною державним органам, безпосередньо їм не підпорядкована.

Податковий едвайзер виконує делеговані (відповідно до закріпленого переліку) функції, що є аналогічними функціям, які виконують посадові особи Державної фіскальної служби України, але на умовах ринкових відносин. Звернення платника податків до податкового едвайзера з метою отримання послуг є добровільним рішенням такого платника, його правом, а не обов’язком.

Наголошуємо і на тому, що потенційні користувачі послугами едвайзера – це представники мікро, малого та середнього бізнесу. А отже цілком не ті особи, що свідомо легалізують (відмивають) доходи, одержані злочинним шляхом, або фінансують тероризм. Тому критикована норма щодо потенційної можливості подання податковим едвайзером інформації Центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, не несе для таких платників загрози.

Також, відповідно до Положення «Про Державну службу фінансового моніторингу України», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 р. № 455 Держфінмоніторинг відповідно до покладених на нього завдань:

2) подає до органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, суб’єктів господарювання запити щодо одержання інформації (у тому числі копій документів, що її підтверджують), необхідної для виконання покладених на нього завдань;

3) співпрацює з органами виконавчої влади, іншими державними органами, діяльність яких пов’язана із запобіганням та протидією легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму…

Отже, у випадку наявності фактів легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму конкретними платниками така інформація буде надана у розпорядження Держфінмоніторингу органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування чи суб’єктами господарювання на основі відповідного запиту про одержання інформації.

А тому припущення про використання податковим едвайзером даної норми Законопроекту в якості інструменту корупції та тиску на платників податків є безпідставною та упередженою.

Звертаємо увагу, що відповідно до норм ст. 36 «Обов’язок зберігати таємницю інформації» Законопроекту податковий едвайзер не має права давати свідчення в якості свідка щодо відомостей про платника податків, що становлять конфіденційну інформацію, державну, комерційну чи банківську таємницю, інформацію з обмеженим доступом, крім випадків, коли цього вимагають особи, яким він безпосередньо надавав послуги.

 

 


 [1] http://zakon5.rada.gov.ua/rada/show/v0516837-12

Автор: admin

Напишіть відгук

Свіжі статті

Як змінилися функції органів ДФС та якою є її структура на сьогодні?

12 Жовтень 2017

Олена Хотенко Голова Ради ГО "Інститут податкових реформ" (За матеріалами  журналу «АгроПРО» № 19/ жовтень 2017)

tablitsya 1_500x413

Зважаючи на останні зміни структури органів ДФС і перерозподілом їхніх функцій платникам податків незрозуміло, до кого і в яких випадках потрібно звертатися. Тож розглянемо ці питання детальніше. Такою є структура ДФС на сьогодні Функції, які сьогодні виконує ДПІ: сервісного обслуговування платників податків; формування та ведення Державного реєстру фізичних осіб – платників податків, Єдиного банку даних […]

Якою буде митна служба України?

5 Вересень 2017

Олена Хотенко

21362707_1498170276943960_1050785985_n

За роки незалежності митна система зазнала чималих змін. Найсуттєвішим можна назвати створення у грудні 2012 року Міністерства доходів і зборів України. Міндоходів було створено задля збільшення надходжень до бюджету, вдосконалення сервісів для платників податків, дерегуляції та спрощення митних процедур для суб’єктів ЗЕД. Мало відбутися об’єднання функцій ДФС та митної служби для уникнення їх дублювання: структурне, […]

Справи митні: удосконалення роботи «єдиного вікна»

4 Вересень 2017

Галина Омельченко

284_1

Про  зміни, якими відзначили річницю від початку впровадження «єдиного вікна» на митниці. За іронією долі 1 серпня поточного року у Верховній Раді відбулася реєстрація законопроекту 7010 “Про внесення змін до Митного кодексу України (далі –  МКУ) та деяких інших законів України щодо запровадження механізму “єдиного вікна” та оптимізації здійснення контрольних процедур при переміщенні товарів через […]